• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Психолог радить

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

Вікові кризи — неодмінна складова психологічного розвитку дитини, умова її переходу з однієї вікової сходинки на іншу. В кожному конкретному випадку вони перебігають порізному — гостріше чи м'якше — можуть викликати в дитячому організмі різні зміни, не завжди позитивні. Відтак постає низка питань. Як вчасно розпізнати в дитини симптоми вікових криз? Як слід поводитися дорослому, щоб не ускладнити процес розвитку кризи, щоб дитина вийшла з неї якомога безболісніше, з мінімальними психологічними та психосоматичними втратами? Як запобігти негативним наслідкам кризи? Пропонуємо педагогам поміркувати над цією проблемою разом з батьками своїх вихованців.

Вікові кризи дитини — явище нормальне, проте далеко не безпечне. Якщо дорослий не допомагатиме малюкові в цей складний для нього час, не розумітиме його потреб, не знатиме фізіологічних особливостей розвитку, навіть легка форма кризи може перетворитися на важке психічне захворювання. Часто батьки і вихователі не вміють розпізнати симптомів кризи, вважають, що дитина просто невихована, розбещена. Тому вони дозволяють собі підвищувати на неї голос, застосовують фізичні методи покарання, не усвідомлюючи, що в такий спосіб лише погіршують ситуацію. А згодом це може призвести до різноманітних функціональних порушень нервової системи дитини: неврозів, неврастенії, вегето-судинної дистонії, функціональних розладів шлунково-кишкового тракту (по типу дискінезії) тощо. Діагностика криз ускладнюється ще й тим, що вони не чітко визначені у віковому цензі, тобто можуть початися на півроку (а то й рік) раніше чи пізніше, ніж передбачається. Але в більшості випадків перші дві кризи в житті дитини припадають на період трьох та семи років.

Криза трьох років

Криза трьох років не обов'язково проявляється саме в три роки, іноді вона може розвинутися наприкінці періоду раннього дитинства. Розглянемо її прояви на прикладі.

Маленький Богданчик завжди із задоволенням ходив у гості, Але якось недільного ранку, почувши, що батьки разом із ним збираються відвідати бабусю, забастував і почав плакати. З ним не стали сперечатися, поступилися його бажанню залишитися вдома. Але замість того, щоб вгамуватися, малюк почав репетувати ще сильніше. Адже йому все-таки дуже хотілося піти до бабусі. Наступного разу батьки спробували переконати сина, але він знову зайшовся плачем, повторюючи: "Не піду, не хочу, йдіть без мене!".

Як бачимо, за короткий проміжок часу в особистості дитини відбулися радикальні різкі зміни внаслідок внутрішніх переживань та конфліктів з довкіллям. Негативізм трирічної дитини є своєрідним протестом проти спроб дорослого нав'язати йому свою волю, зумовлений прагненням до самостійності. Адже дитина хоче, щоб батьки поцікавилися її думкою, порадилися з нею. Не отримуючи достатньої уваги до себе, малюк часто чинить усупереч волі дорослого, іноді навіть усупереч власним бажанням.

Отже, криза трьох років обумовлена двома основними психологічними змінами в особистості дитини: усвідомленням свого "Я" та, як наслідок цього, бажанням виділитися в будь-який спосіб з-поміж людей, що її оточують.

Перший пояс симптомів

Первинні психологічні прояви кризи трьох років називаємо першим поясом симптомів (за Л.С. Виготським). Сюди відносяться такі поведінкові ознаки, як негативізм та впертість.

Першим симптомом наростання кризи є негативізм. Його слід відрізняти від звичайної неслухняності. Коли дитина вередує через те, що їй щось забороняють (як приклад, довго гратися надворі) або відмовляють у бажанні мати певну річ, — це лише негативна реакція НР вимогу дорослого. Якщо ж дитина вчиняє всупереч волі дорослого тільки через те, що він її про щось просить чи чогось від неї вимагає — це прояв негативізму. В таких ситуаціях батьки мають поводитися обережно: не вдаватися до рішучих каральних дій, а спокійно поговорити з дитиною, пояснити їй, що не бажають їй зла.

Було б добре, якби дорослі стали для свого малюка добрими друзями — в його забавах, рольових іграх з певними правилами і заборонами. В такий спосіб малий вчиться виконувати соціальні ролі, а відтак, стримувати свої бажання та емоції.

До того ж в грі формуються мотиви поведінки, увага, пам'ять, загартовується сила волі, що сприяє збереженню та зміцненню нервово-психологічного здоров'я дошкільняти.

Другий симптом кризи — впертість, її не можна плутати з настирливістю. Якщо малюк забажав певну іграшку чи цукерку, але не може її отримати негайно, він, зазвичай, буде її просити знов і знов, можливо, навіть почне вередувати, і, нарешті, дістане те, чого прагнув. Такий тип поведінки називається настирливістю. Проявом впертості буде, наприклад, ситуація, коли дитина наполягає, щоб їй купили іграшку лише якогось певного кольору чи тільки в певній крамниці, при цьому не аргументуючи свого вибору. Така реакція спрямована проти встановлених для дитини норм поведінки та способу життя, який склався в неї на цей час. Найчастіше таке трапляється в тих випадках, якщо дитина від народження перебувала під надмірною опікою дорослих.

Тож батькам слід послабити психологічний тиск на дитину, надати їй більше самостійності (хоча й не потурати її бажанням та спробам вередувати). Дошкільня треба привчати до того, що певні дії він має виконувати самостійно: зашнурувати взуття, застебнути ґудзики, прибрати в кімнаті, покласти іграшки на місце тощо.

За добре зроблену справу дитину слід похвалити, купити (проте не завжди) щось смачненьке.

Другий пояс симптомів

До другого поясу симптомів Л. Виготський відносить наслідки основних. Найчастіше це невротичні реакції, перебіг яких досить болісний. У дітей спостерігається енурез (нічне нетримання сечі), вони стають неохайними. Іноді виникають гіпобулічні синдроми — дитина раптом падає на спину, починає бити по підлозі ногами та руками й голосно кричати. Характерним у поведінці таких дітей є крайній негативізм. На цьому етапі розвитку кризи в дитини можуть виникнути певні психопатологічні розлади.

Психопатологічні розлади

Серед психопатологічних розладів виділяють кілька синдромів, перший з яких — синдром невропатії з проявами астенізації.

За наявності такого синдрому батьки помічають, що малий погано й неспокійно спить, що його мучать нічні жахи. Іноді в дитини можуть виникати труднощі з мовою, заїкування. Соматовегетативними проявами синдрому є такі, як: зригування, блювота, закрепи, порушення апетиту, вибірковість харчування, незначне підвищення температури тіла, запаморочення. Вихователі нерідко звертають увагу на надмірну активність дитини, підвищену збудливість, роздратованість, лабільність настрою, вередування, швидке психічне та фізичне виснаження. Для дитини з синдромом невропатії треба встановити правильний режим дня. Вона має більше, ніж решта малят, перебувати на свіжому повітрі, особливо перед сном. Досить корисною в такому випадку буде музикотерапія. У прослуховування заспокійливих релаксаційних композицій. За наявності таких ознак, як заїкування та гіпобулічний синдром треба обстежити малюка в дитячого невролога та психолога, оскільки ці симптоми можуть виникнути внаслідок ураження певних ділянок головного мозку (зокрема внаслідок пологової чи будь-якої іншої черепно-мозкової травми), а також за наявності застійних вогнищ збудження при епілепсії.

Через лабільність настрою такий малюк може бути джерелом виникнення конфліктів у групі дітей. Але на нього не можна кричати. Натомість педагогові слід уважно стежити за поведінкою такого вихованця і вчасно розряджати напружену атмосферу.

Другий синдром, який заслуговує на увагу, це гіпердинамічний синдром. В наукових колах ще й досі точиться дискусія, до якого виду розладів його віднести — психопатологічних чи психіатричних. Прояви синдрому такі: неспокійні рухи п'ястей

рук і стіп ніг, непосидючість, розпорошеність уваги (дитина не здатна зосередитися на виконанні певної дії, не може вислухати співрозмовника, постійно щось губить), нетерплячість, метушливість (відповідає на питання не замислюючись, не дослухавши його до кінця), підвищена балакучість, знижене відчуття безпеки тощо.

Психосоматичними проявами синдрому є: "жуйка" (повторне пережовування відригуваної їжі); закрепи як прояв депресії та вегетативних розладів чи як наслідок підвищеної сором'язливості; симптом спотвореного апетиту (вживання в їжу неїстівних предметів), що може бути зумовлено неправильним вихованням дитини; нетримання калу внаслідок відсутності контролю за актом дефекації. В дитини можуть бути прискорене серцебиття та дихання, підвищена пітливість долонь (гіпергідроз), функціональні розлади шлунка та жовчовивідних шляхів, що виявляється в періодичних болях у животі, особливо після хвилювання чи перенесеного стресу.

Проте надмірна рухливість може бути викликана також гіперфункцією щитовидної залози. Тому дитину з такими поведінковими характеристиками слід спочатку обстежити в ендокринолога.

Дітей з гіпердинамічним синдромом слід постійно чимось зацікавлювати, спрямовуючи їхню надмірну енергію в певне русло, наприклад, запропонувати малятам швидкі рухливі ігри. Вони мають бути насамперед різнопланові та динамічні (наприклад, гра в піжмурки, в м'яча). Проте дитина не має перевтомлюватися. Тому рухливі групові ігри слід чергувати зі спокійними заняттями, краще в індивідуальному режимі: педагог може помалювати разом з вихованцем, почитати книжку з яскравими малюнками, виліпити щось з пластиліну. Головне, щоб дитина відчувала, що її розуміють і люблять, дослухаються до її думки.

Криза семи років

На межі між дошкільним і шкільним віком у дитини проявляється ще одна криза — криза семи років. У цей період дитина дуже швидко росте, "витягується" вгору. В її організмі відбуваються важливі зміни: дозріває нервова система, встановлюється гормональний баланс.

Криза проявляється у певних особливостях поведінки дитини, не властивих для неї до настання цього віку: втраті дитячої безпосередності, вередуванні, манірності, клоунаді. Порушення розвитку особистості молодшого школяра найчастіше може відбуватися з однієї причини: розцінювання батьками та педагогами навчальної діяльності як пріоритетної щодо ігрової. Така позиція призводить до соціально-психологічної дезадаптації дитини, а з часом і до значних порушень в її поведінці.

Причиною фізіологічного характеру може бути недостатній розвиток у дитини функціональних систем мозку, які забезпечують навчальну діяльність. Щоб знати, як правильно поводитися з дитиною за таких симптомів у тій чи іншій ситуації, слід звернутися до психолога.

Розглянемо деякі особливості поведінки дитини в цей період та педагогічні помилки батьків на прикладі оповідання О, Купріна "Білий пудель".

Хлопчик Тріллі навмисне здійняв істерику через те, що не захотів пити гірку мікстуру І спочатку він вередував саме з цієї причини. Але потім лише задля "перемоги" над дорослими він продовжує емоційну бурю, вимагаючи, щоб батьки купили йому собаку. В обох випадках батьки задовольнили бажання малого.

Поступливість батьків та нерозуміння ними потреб дитини в цьому випадку лише ускладнили кризу, що призвело до істеричних реакцій та надмірної заглибленості дитини у власні емоції. Отже, неправильне виховання може призвести до деформації самооцінки малюка. Якщо це вже трапилося, подальшу педагогічну роботу треба спрямувати на корекцію самооцінки дитини. Одним із можливих засобів здійснення такої корекції може бути заохочення дитини та аргументоване оцінювання дій. Проте тут варто пам'ятати, що хвалити дитину варто в присутності інших, а висловлювати догану тільки наодинці, щоб не завдати малюкові психічної травми.

Консультація для вихователів.

Що таке стрес?

Як з ним боротися!!!!

Напружені стосунки вдома, проблеми на роботі, втрата близької людини, почуття самотності... І недалеко не повний перелік тих ситуацій, які можуть призвести до стресу.

Але тривалі конфліктні ситуації і нескінченна низка стресів здатні зашкодити здоров'ю людини.

Відомі дослідники стресу зазначали, що має значення не те, що з вами відбувається, а те, як ви це сприймаєте. Стрес іноді є необхідним явищем у житті людини. Він допомагає пристосуватися до нових умов, виливає па працездатність і творчість. Стрес вчить пас долати перешкоди на життєвому шляху, мобілізовувати свої сили і набувати впевненості в собі. Але водночас стрес, якщо він діє довго, може стати руйнівним для людини, від нього потерпають найслабші органи. Що ж таке стрес?

Стрес (тиск, натиск) — це стан напруження, який виникає внаслідок дії сильного подразника, незвичайної ситуації.

Залежно від подразника, що діє на людину, розрізняють два види стресу: дистрес - за дії негативних емоцій та евстрес - за дії позитивних емоцій.

Періодичні емоційні струси корисні для організму: вони позитивно впливають па зовнішній вигляд, мобілізують сили і розумові здібності. Але від стресу потрібно терміново рятуватися, поки він не встиг утрутитись у ваше життя, здоров'я і кар'єру.

Що відбувається з тілом, коли ви потрапляєте у стресову ситуацію? У цей момент надниркові залози викидають у кров гормони адреналін і норадреналін — у вас стискуються кулаки, подих стає переривчастим, словом, усі симптоми гострого стресу в наявності.

Зміни, що відбуваються в організмі при стресі, передбачені природою як захисна реакція на небезпечні ситуації.

Стрес дійсно здатний пробудити приховані резерви людини, множачи її сили і розумові здібності. Головне при цьому — спрямувати їх у потрібному напрямі й з'ясувати причини стресу.

Якщо цього не зробити, стресові гормони нагромаджуються і «запускають» в організмі іншу хімічну реакцію — людина починає злитися, нервово ходити зі сторони у сторону, метушитися. Утім, через якийсь час усе відбувається з точністю до навпаки: стрес переходить у стадію пасивних негативних емоцій — опускаються руки, розвивається депресія. Такого «негативу» можна позбутися за допомогою психотехнік.

Найнебезпечніша стадія стресу — це коли він переходить у хворобу, з якою впоратися під силу лише кваліфікованому психотерапевту.

На цьому етапі надниркові залози, крім адреналіну, починають продукувати небезпечний гормон кортизол, що може спровокувати погіршення пам'яті, серцево-судинні захворювання, захворювання шлунково-кишкового тракту, ослаблення імунітету, раннє старіння, проблеми зі шкірою.

Стресами різного ступеня інтенсивності наповнене життя кожної людини. Інша річ, що одні вміють їм протистояти, а інші — ні.

1.Що вам ніколи не принесе полегшення.

2.Активний «відпочинок» біля телевізора.

3.Спроба обвинуватити у своїх невдачах інших.

4.Сплески бурхливих емоцій зі сльозами і голосіннями.

5.Бажання усамітнитися, щоб «плекати» свій поганий настрій.

6.Снодійне.

10 способів порятунку від стресу

З'ясуйте, що саме вас тривожить і зачіпає за живе.

Психологи стверджують: проблема, витягнута з підсвідомості, — вже наполовину вирішена, для цього зовсім необов'язково йти до психоаналітика. Розкажіть про те, що вас турбує, близькій людині. Це особливий психологічний прийом: проаналізувавши свою проблему вголос, ви доберетеся до кореня своїх проблем і знайдете вихід із ситуації.

Не вдавайте з себе бідну ягничку. Перше, що рекомендують зробити психологи, коли в черговий раз захочеться розвинути з дріб'язкової проблеми маленьку трагедію, слід знайти людину, якій живеться набагато гірше, і допомогти їй.

Сплануйте свій день. Учені помітили, що для людини, стан якої наближається до стресового, час прискорює свій біг. Тому вона відчуває непомірну завантаженість і нестачу часу. Упоратися з перевантаженнями елементарно: розпишіть свої дії, розподіливши за ступенем важливості, і виконуйте свій план.

Не згущуйте хмари. Люди, схильні до стресових реакцій, будь-яку проблему роздувають до масштабів всесвітньої катастрофи. Насправді жахливі обставини в нашому житті трапляються нечасто. Тому викиньте з голови надумані проблеми, а також ті, які ви не в змозі вирішити.

Навчіться керувати своїми емоціями. Наш мозок викидає гормони стресу на будь-які подразники, що загрожують нашому спокою. При цьому йому зовсім байдуже, реальні вони чи вигадані. Вирватися зі стресового кола допоможе найпростіша йогівська вправа. Заплющіть очі й подумки перенесіться на берег океану. Підніміть руки вгору і розведіть у сторони, уявляючи, як у них входить енергія. Складіть їх одна на іншу в ділянці пупка (ліва знизу). Цього цілком достатньо, щоб повноцінно відпочити, збагатити мозок киснем і заспокоїтись.

Не забувайте хвалити себе щоразу, коли вам удається впоратися із хвилюванням. Наприклад, купіть собі що-не-будь у подарунок. Причому, робити це потрібно не стільки заради себе, скільки заради свого мозку. Ваша сіра речовина теж має потребу в подяці за відмінно виконану роботу.

Усміхайтеся, навіть якщо вам не дуже хочеться. Сміх позитивно впливає на імунну систему, активізуючи Т-лімфоцити крові. У відповідь на вашу усмішку організм продукуватиме бажані гормони радості.

Робіть фізичні вправи не менше 30 хвилин на день. Замість того, щоб відлежуватись у ліжку, бігайте. За твердженням лікарів, найантистресовіші види спорту — біг і спортивне ходіння. По-перше, активні рухи не дають адреналіну на­громаджуватися, по-друге, відволікають від негативних думок. Стежте за пульсом — його оптимальна частота для вас розраховується за такою формулою: 180 мінус ваш вік.

Використовуйте агресивну енергію в мирних цілях. Візьміть па озброєння японський спосіб боротьби зі стресами. Коли японець відчуває роздратування, він щосили б'є опудало свого шефа. Л якщо у вас під рукою ляльки не виявилося, напишіть лайливий лист і з усією кровожерливістю, па яку ви здатні, спаліть його, розірвіть на шматку... (Можете уявляти, начебто те саме робите з адресатом). Помічено, що не­нормативна лексика разом з різкими жестами теж добре виводить негативні емоції.

Вживайте вітамін Е. Він підвищує імунітет і стійкість до стресу. До речі, цей вітамін у натуральному вигляді міститься в картоплі, сої, кукурудзі, моркві, ожині і волоських горіхах.

Адаптація дитини до дитячого садка

/Files/images/639ebd6a8d10-723x1024.jpg/Files/images/665e62da00ab-723x1024.jpg/Files/images/75cf82bcd65a-723x1024.jpg/Files/images/9e4662f02e5a-723x1024.jpg


ПОРАДИ БАТЬКАМ

1. У своїх стосунках із дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її, коли вона цього заслужила, підкреслюйте успіхи. Це зміцнює впевненість дитини у власних силах, підвищує її самооцінку.

2. Уникайте повторень слів «ні» й «не можна».

3. Розмовляйте з дитиною завжди стримано, спокійно, м'яко.

4. Давайте дитині лише одне завдання на певний проміжок часу, щоб вона змогла його завершити. Розділяйте роботу на короткі, але часті періоди.

5. Давайте короткі, чіткі й конкретні інструкції. Щоб підкріпити усні Інструкції,
використовуйте зорову стимуляцію.

6. Заохочуйте дитину за виконання нею будь-яких видів діяльності, що вимагають
концентрації уваги.

7. Використовуйте гнучку систему заохочень і покарань.

8. Дотримуйтеся вдома чіткого розпорядку дня.

9. Давайте завдання на початку дня, а не ввечері.

10. Намагайтеся у вечірній час обмежити фізичну активність.

11. Уникайте, за можливістю, скупчення людей.

12.Під час ігор обмежуйте дитину одним партнером.

13.Оберігайте дитину від утоми, оскільки вона призводить до зниження самоконтролю на зростання гіперактивності.

14. Дайте дитині можливість витрачати надлишкову енергію. Корисні щоденна
фізична активність на свіжому повітрі, тривалі прогулянки, біг; спортивні заняття,
ігри;

Шановні батьки, пам'ятайте: ваша дитина — дар, який потрібно розвивати і формувати. Саме від вас залежить те, яким стане цей подарунок долі.


ВЧИМОСЯ ТОЛЕРАНТНОСТІ

Якщо дитину постійно критикують,вона вчиться ненавидіти.

Якщо дитина живе у ворожнечі, вона вчиться агресивності.

Якщо дитина росте у докорах, вона вчиться жити з почуттям вини.

Якщо дитина росте в терпимості, вона вчиться сприймати інших.

Якщо дитину підбадьорують, вона вчиться вірити в себе.

Якщо дитину хвалять, вона вчиться бути вдячною.

Якщо дитина росте в чесності, вона вчиться бути чесною

Якщо дитина живе в безпеці, вона вчиться вірити в людей.

Якщо дитину підтримують, вона вчиться цінити себе.

Якщо дитина живе в розумінні і доброзичливості,вона вчиться знаходити любов у цьому світі.


Психолог радить

Для профілактики труднощів адаптації дитини до ДНЗ батькам потрібно:
• поступово формувати в дитини звичку дотримуватися певного режиму дня. Найкраще здійснювати це в домашніх умовах на початку відвідування дитячого садка;
• формувати навички самообслуговування (вміння самостійно їсти, одягатися, складати іграшки, одяг тощо);
• розвивати ігрові навички та навички спілкування, поступово розширювати коло знайомств малюка;
• поступово збільшувати тривалість перебування дитини в ДНЗ;
• розширювати коло близьких людей, які приводять дитину до дитячого садка (не тільки мама, а й тато, сестра, дідусь — це полегшує прощання).
• у ДНЗ малюка бажано привести в першій половині дня, коли діти граються. Він познайомиться з однолітками і поступово включиться у спільні ігри.
• завершивши прогулянку, дитина, можливо, сама захоче разом із новими друзями зайти в ігрову кімнату. Нехай малюк відчує, що це цікаво — відвідати «будинок, де граються діти».
• заберіть дитину перед обідом. Нехай перспектива пообідати за загальним столом здається їй бажаною й цікавою.
• ви самі відчуєте, коли дитину можна вкладати спати, залишити в дитячому садку на весь день.
• якщо умови дозволяють вам не прискорювати події, то перші три-чотири тижні малюка краще забирати з ДНЗ перед денним сном. Оскільки денний сон — ритуал домашній, і дитина особливо потребує фізичного зв'язку з мамою.
• щоб дитині не було так сумно лягати спати у дитсадку, мама може їй дати з собою і іграшку, з якою вона засинає (класти під подушку «як оберіг»).
• забираючи дитину з ДНЗ, поцікавтесь у неї, як пройшов день, що вона робила у дитсадку протягом дня. Уважно вислухайте новини, якими хоче поділитися ваша дитина.

Вкладення
Кiлькiсть переглядiв: 665

Коментарi

  • ольга

    2012-10-02 12:59:42

    дякую за поради!...